Досліди на тваринах у ветеринарії

Уявлення про те, що досліди на тваринах проводяться у ветеринарії лише з метою покращення здоров'я та якості життя тварин, потрібно розвіяти відразу і повністю. У реальному житті має місце пряма протилежність: від дослідів на тваринах виграє лише людина.

 

Як і всі лікарські препарати, медикаменти у ветеринарії до виходу на ринок також тестуються на тваринах. Ця галузь постійно зростає, як і її прибуток. Щорічно у світі витрачається близько 11 мільярдів євро на ветеринарні препарати, щорічний приріст становить 3-4%. Таким чином, медикаменти для тварин становлять близько 5% обсягу продажів усієї фарміндустрії.

 

У Німеччині обсяг продажу ветеринарних препаратів зріс з 379 млн. євро 1995р. до 477 млн. євро у 2001р. Але частка ветеринарних препаратів для свійських тварин становить лише 22%. Тобто понад 75% усіх медикаментів виробляють для сільськогосподарських тварин: корів, свиней, овець та птахів. 

Метою застосування медикаментів у сільському господарстві є підвищення «продуктивності» тварин, а також зниження втрат та збитків, що виникли за рахунок нестерпно поганого та неправильного утримання тварин в умовах інтенсивного сільського господарства. «Здоров'я» тварин не пов'язується з поняттям добробуту та гарних умов утримання. Навпаки, воно «вимірюється» літрами надоєного молока чи кілограмами щодня набраної ваги.

 

Без застосування спеціальних медикаментів європейські фермери мали б утримувати на 89% більше великої рогатої худоби, на 45% більше свиней та 25% птиці, щоб виробляти таку ж кількість м'яса, молока та яєць, яку вони отримують із застосуванням медикаментів. Зрештою, єдине, що грає роль у сільському господарстві, - максимальне підвищення «продуктивності» тварин і прибутку.

 

Факт, що здоров'я тварин від такої продуктивності страждає, нікого в цій системі не цікавить. Тварини є подвійними жертвами: з одного боку, як піддослідні, на яких тестуються нові препарати. І з іншого, - як сільськогосподарські, що піддаються максимально можливій експлуатації, перш ніж їхнє коротке життя закінчиться на бійні. 

Схожі цілі переслідуються у фундаментальних дослідженнях у ветеринарії. Найбільша кількість експериментів проводиться у напрямках, де економічні інтереси відіграють особливо важливу роль: репродукція, селекція та харчування.

 

Якщо у 1950р. корова давала щорічно в середньому близько 2500 літрів молока, зараз у Німеччині середньостатистична корова дає близько 6500 літрів. І все «завдяки» застосуванню методів селекції – штучного запліднення, трансферу ембріонів; штучного корму. У Японії та США корови здатні виробити вдвічі більше молока, ніж корови у Німеччини.

 

Свиней у сучасному сільському господарстві шляхом штучного корму та застосування медикаментів відгодовують до досягнення забійної ваги за 6 місяців, курку – за 6 тижнів. Всього 50 років тому курка відкладала в середньому по 170 яєць на рік, сьогодні середня норма - 300 яєць на рік. Але цього сучасному сільському господарству недостатньо. Свиноматки повинні народжувати ще більше поросят, свині повинні швидше досягати забійної ваги, а кури - нести ще більше яєць.

 

«Моделями» сільськогосподарських тварин експериментально часто виступають лабораторні миші, бо вони здатні набагато швидше розмножуватися, ніж, наприклад, свині та велика рогата худоба.

 

На мишах випробовуються методи розведення сільськогосподарських тварин, підвищення плодючості, збільшення ваги, тощо. Такі експерименти на тваринах служать лише одній меті: підвищенню «продуктивності», щоб зрештою збільшити прибуток. 

Поява генної інженерії пробудила мрії про створення «свині-гіганта» чи «турбокорови». Для їх досягнення була проведена неймовірна кількість експериментів. Але отриманими результатами неможливо було задовольнити задуми «генних винахідників». 

 

Свині-гіганти мали жалюгідне видовище: нещасні тварини немогли пересуватися самостійно. Вони могли лише повзати, бо їхні кінцівки були надто слабкими для такої ваги. Крім цього тварини страждали цілим спектром захворювань: виразкою шлунка, артритами, захворюваннями шкіри, нирок та серцево-судинної системи.

 

Маніпуляції у геномі посилено проводилися й у риб. Експериментатори, які намагаються представити себе в ролі Творця, створили «морозостійкого лосося», здатного вижити в тісних умовах аквакультур і при низькій температурі, а також «турбофорель», що в рекордні терміни досягає забійної ваги. Наслідками такого «творення» нових риб стали деформації скелета, голови, плавників та зябер, розвиток пухлин.

 

За допомогою генної інженерії вчені намагаються зробити тварин резистентнішими до захворювань. Абсурдна думка: замість того, щоб змінити невідповідні умови утримання та розведення тварин, що викликають хвороби, тварин намагаються штучно «пристосувати» до цих патологічних, неприродних та викликаючих захворювання умов.

 

Прикладом проекту генних інженерів є, наприклад, створення корів із підвищеним вмістом білка в молоці, що, у свою чергу, підвищує кількість сиру, отриманого з такого молока. І кожна подібна ідея потребує проведення експериментів на тваринах. 

Стрес, тіснота і максимальна експлуатація роблять сільськогосподарських тварин схильними до захворювань, особливо інфекційних. За допомогою вакцин сільське господарство намагається контролювати можливі епідемії. Для ветеринарної фарміндустрії вакцини є найважливішим економічним чинником, бо становлять близько 28% обсягу продажів. У той час, як вакцини для людей – 1-2% від обсягу всіх проданих лікарських препаратів.

 

Розвиток, виробництво та перевірка вакцин нерозривно пов'язані з численними жорстокими експериментами на тваринах. Як завжди і тут економічна складова та спрага прибутку відіграють вирішальну роль.

 

Наприклад, причиною розробки вакцини проти інфекційного захворювання курей послужило зниження несучості курей в результаті цього захворювання: у Південній Каліфорнії в 1984р. через інфекцію «недорахувалися» 127 млн. яєць, збитки становили 7 млн доларів. Заражені в ході експериментів з розробки вакцини курчата розвивали парези та паралічі, порушення дихання та важкі артрити (запалення суглобів). 

 

Виробництво вакцин проти таких захворювань як сказ та чума свиней раніше проводилося виключно на тваринах. Сьогодні воно здійснюється здебільшого за допомогою культур клітин тварин (для отримання яких тварини теж вбиваються, хоч і в меншій кількості). Проте й досі існують вакцини, виробництво яких відбувається на живих тваринах. Наприклад, вакцина проти вірусної геморагічної хвороби кролів.

 

Досліди на тваринах також проводяться для перевірки вже готових вакцин. Кожна серія має пройти перевірку на чистоту продукції, ефективність та безпеку. Досліди на тваринах для цієї перевірки є надзвичайно болючими. Морських свинок, мишей, кроликів, хом'ячків заражають захворюваннями - ботулізмом, сказом, емфізематозним карбункулом, еризипелоїдом та ін. Не вакциновані піддослідні тварини, т.зв. контрольна група, розвиває повну картину захворювання та гине без лікування чи полегшення страждань. 

Отже, ми побачили, що наукові ветеринарні дослідження та створення нових ліків у сільськогосподарській галузі не ставить за мету благо тварин. Навпаки, дослідження уможливлюють все більш інтенсивну експлуатацію тварин, нехтуючи при цьому їх здоров'ям. А як у ветеринарії домашніх тварин, наших чотирилапих улюбленців? На жаль, і там далеко не завжди їх благо ставлять на чільне місце.

 

Багато пород домашніх тварин несуть у генетичній програмі певні захворювання. Міжхребцеві грижі з наступними парезами і паралічами у такс, дисплазія тазостегнового суглоба у вівчарок, серцева недостатність у кінг-чарльз-спанієлів, сльозові та схильні до затяжних запалень ока перських кішок, проблеми з зубами у карликових кроликів певних ознак породи.

 

Задля отримання «модних», «породистих» ознак жертвують здоров'ям тварин. Ветеринарія зрештою лікує те, чого легше було б запобігти. Селекціонування та розведення породистих тварин не приносить блага тваринам, а лише задовольняє забаганки людини.

 

Звичайно, навіть за оптимальних умов утримання тварини можуть захворіти. У таких випадках дуже важливо, щоб ветеринарний лікар володів необхідними знаннями та навичками, щоб вилікувати тварину або полегшити її страждання. Але і для цієї мети проведення дослідів на тваринах - порочний шлях.

 

Лабораторні тварини містяться в неприродних умовах, захворювання викликаються штучно. Таким чином, піддослідні тварини за станом не відповідають нашим домашнім вихованцям і не можуть бути їх «прототипами в лабораторії», навіть якщо належать до одного виду.

 

Перенесення результатів дослідів з лабораторних тварин на «нормальних» тварин є не менш проблематичним, ніж перенесення результатів на людину. Неважливо, собака це, кішка чи хом'ячок - такими факторами, як харчування, утримання, оточення, соціальними та психосоціальними факторами неможливо знехтувати.

 

Умови утримання лабораторних та свійських тварин не можливо порівняти. І в жодній лабораторії неможливо відтворити умови утримання домашніх тварин. Так само неможливо і досліджувати весь процес патогенезу - виникнення та розвитку хвороби в комплексі на лабораторній тварині.

 

Наприклад, якщо експериментатор вводить піддослідній тварині ракові клітини, то отриманий рак не має нічого спільного з раковим захворюванням тварини в природних умовах.

 

Таким шляхом неможливо ані досліджувати причини виникнення хвороб, ані знайти ефективне лікування. Дослідження на піддослідних тваринах не можна з високим ступенем ймовірності перенести на тварин того ж виду, результати будут недостовірними. 

Прогрес важливий не тільки у медицині, а й у ветеринарії. Однак він не може бути досягнутий шляхом розправи над іншими тваринами. Емпіричними науковими дослідженнями на основі спостережень конкретних випадків захворювань, тваринам не завдається шкода. При цьому спостерігаються тварини, які захворіли природним шляхом, досліджуються ефекти від різних методів лікування.

 

Такі спостереження ведуть до реальних, а не віртуальних успіхів і сприяють справжньому прогресу у ветеринарії. Щодня практичні спостереження приносять нові знання.

 

У хірургії прогрес далеко не завжди означає щось абсолютно нове і досі невідоме. Найчастіше прогресом є поліпшення та вдосконалення вже відомих методів. Кожен хірург має здатність до імпровізації і жодна операція не може бути абсолютно схожою на іншу. За допомогою таких маленьких та поетапних змін усталених методів з'являлися та з'являються нові успішні методи лікування.

 

Публікація успішних методик сприяє їхньому поширенню серед колег. З іншого боку, важливі дані дають також розтин померлих тварин. Багато науково-дослідних питань, наприклад, у галузі фармакології, можуть бути вирішені на основі дослідів на культурах клітин та за допомогою інших сучасних альтернативних методів. Ветеринарія може розвиватися і досягати прогресу, не завдаючи страждань і не роблячи тварин штучно хворими. 

Завдяки численним протестам студентів, практичні заняття з дослідами на тваринах стали в Німеччині швидше винятком, ніж правилом. Тим не менш, на деяких факультетах досі вбиваються щури, наприклад для вивчення обміну речовин. З метою вивчення анатомії вбиваються вівці та корови, проводяться операції на кроликах і великій рогатій худобі. 

 

Анатомія тварин може бути вивчена на померлих природним чином, а не вбитих для цієї мети тварин. Адже для вивчення анатомії людини нікому не спаде на думку вбивати людей. 

 

Фізіологічні процеси студенти можуть вивчати за допомогою комп'ютерних моделей, освітніх фільмів або за допомогою нешкідливих дослідів на собі. Студенти-ветеринари молодших курсів навчаються оперувати спочатку на померлих природним чином тваринах. Або на тварин, які евтанізували внаслідок невиліковної хвороби.

 

На наступних етапах навчання вони спостерігають та асистують досвідченому хірургу, перш ніж допускаються до самостійного проведення операції на чотирилапому пацієнті. Тільки так можна досягти необхідних навичок та компетенції, а не шляхом дослідів на експериментальних тваринах.

 

Досліди на тваринах і лабораторні практикуми не роблять внесок у збереження здоров'я тварин, а навпаки, є контрпродуктивними. Вони десенсибілізують - послаблюють здатність майбутнього ветеринара сприймати страждання своїх пацієнтів. Навчання без проведення дослідів на тваринах є наріжним каменем для подальшого етичного поводження ветеринарів зі своїми пацієнтами. 

Багато власників тварин згодні викласти великі суми грошей у разі хвороби свого чотирилапого друга. І в той же час купують дешеві продукти, наприклад, яйця з ферм, де несушки замкнені в тісні клітини без денного світла та можливості вільно пересуватися, бо на одну несушку припадає площа розміром з аркуш паперу. Цим покупці підтримують поводження з тваринами, яке завдає їм неймовірні страждання. Ця подвійна мораль споживачів є каменем спотикання у ветеринарній етиці.

 

Більшість із нас не бачить проблеми в тому, щоб заради передбачуваної користі для однієї тварини змусити страждати чи навіть вбити іншу. Тільки хто дає нам право розділяти тваринний світ на «добрих» та «поганих», «потрібних» та «ні; на шкідників, яких слід знищувати без винятку. На диких тварин, на яких можна/потрібно полювати або замикати їх у клітці. На сільськогосподарських тварин, яких можна безвідповідально експлуатувати. На піддослідних тварин, яких можна приносити у «жертву науці». На свійських тварин, яких ставлять вище за всіх інших і заради яких можна жертвувати життям інших тварин?

 

Відповідь на це запитання проста: ніхто нам такого права не давав, ми його просто собі привласнили.

 

Людина розподілила ролі так, як вигідно тільки їй, і дивиться на речі так, як їй це більше підходить. Але подивимося правді в очі: невже піддослідний собака чимось гірший за домашнього собаку, який має господаря. Невже він менш вартий життя, ніж домашній улюбленець?

 

Чи не обидві мають рівне право на життя і на свободу від болю та страждань? Ми вважаємо, що маємо право вирішувати, яка тварина повинна жити, а яка - бути принесена в жертву. Такий тип мислення не тільки егоїстичний, він насамперед абсолютно аморальний. 

Досліди на тваринах у ветеринарії в переважній більшості проводяться не заради здоров'я інших тварин, а для розвитку методів посиленої експлуатації. За всім цим стоять фінансові інтереси зацікавлених осіб. Досліди на тваринах неможливо виправдати етичними аргументами. З наукової точки зору вони також є абсурдними. Тому їх проведення має бути якнайшвидше припинено.